Сказати Богові «так»
«І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить! А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: Відпусти її, бо кричить услід за нами! А Він відповів і сказав: Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого... А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: Господи, допоможи мені! А Він відповів і сказав: Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам... Вона ж відказала: Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів. Тоді відповів і сказав їй Ісус: О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш! І тієї години дочка її видужала» (Мт. 15:22-29).
Я не відкрию вам секрету, коли скажу, що людина, яка чує про Христа, отримує новий шанс, нову можливість, незалежно від того, ким вона є і з якого вона народу. Військові — римські офіцери, цивільні — юдеї, самаряни, українці… Для всіх — зустріч з Ісусом відкриває особливі перспективи.
Почути про Ісуса Христа — це усвідомити, що я отримав новий шанс для змін у житті. Пригадую одну жінку з Татарстану (вона жила поблизу Казані). У неї було двоє синів — один у в’язниці, а потім і другий втрапив туди. А тоді Бог торкнувся їхніх сердець. І якось у розмові зі мною ця жінка сказала: «Знаєш, Миколо, яке чудо Бог зробив із моїми синами?! Та я за таким Богом не те, що іти, я за Ним повзти буду!» Ці юнаки прийняли Христа, стали новими людьми, особливими людьми. Один із них служить в Маневичах на Волині, а інший — пастор у Євпаторії. Бог дав їм новий шанс, зробивши чудо в їхніх серцях і долях.
Хананеянка почула про Ісуса і зрозуміла, що це її шанс. Вона усвідомила — Христос може допомогти. Її проблема була настільки важкою й болючою, що не тільки донька, а й вона сама потребувала особливої підтримки. Вона просить за доньку, але каже: «Змилуйся наді мною». І навіть отримавши від Христа категоричну відмову, благає: «Господи, допоможи мені!» Із цих слів ми розуміємо, що вона втомилася і далі не знає, як жити. Вона не бачить, яким чином рухатися далі, тому благає Господа звернути Свою увагу на неї.
Відповідь Ісуса Христа була несподіваною. Ісус сказав, що недобре взяти хліб у дітей і кинути щенятам. Діти — в першу чергу, а тоді вже — всі інші. Пригадую своє дитинство. У нас вдома, особливо в неділю, коли люди з сусідніх сіл приходили на зібрання і їх потім треба було чимось пригостити, батьки попереджали нас: «Дітки, відійдіть, тихенько посидьте. Спершу гості поїдять, а потім уже ви». Тобто, гості були на першому місці. Така була в нас традиція. І, власне, вона й дотепер певним чином збереглася в нашому народі. Христос же прийшов у першу чергу до Своїх дітей, до Свого народу, щоб наситити їх. Кращу їжу Він приготував для них.
На мить відійду від теми, спонукаючи кожного поставити собі запитання: «А яку їжу споживають наші діти?» Я не маю на увазі тілесну поживу. Я говорю про те, що формує їхню внутрішню сутність. Лікарі кажуть: що людина їсть, тим вона і стає. Якщо харчування незбалансоване, то можуть розвиватися навіть різні патології. Чиста духовна їжа формує духовно сильну особистість. І в цьому сила Божого Слова, яке є хлібом для нашого духа.
Відповідь Христа жінці звучить різко, навіть зневажливо: «Недобре взяти хліб у дітей і кинути щенятам». Але вона не обурилася, а сказала: «Так, я згідна, ти правильно кажеш». І це була її перемога. Іноді нам дуже важко погодитися з тим, що говорить Бог. Часто сказати Богові «так» буває дуже складно. Пригадую, ситуацію зі свого життя. Коли моїй доньці було 10 років (це було в далекому 1998-му), вона захворіла — онкологія печінки. Я одразу до лікарів — томографія, знімки, діагнози... Наш лікар із церкви сказав: «22 утворення на печінці. Може, пересадка печінки в Німеччині щось би й дала…» Це було для мене неймовірним ударом.
Якось ми молилися з одним чоловіком у мене вдома. Вік каже: «Ти можеш щось змінити у цій ситуації?» — «Ні» — «А якісь людські зусилля, втручання щось змінять?» — «Думаю, що ні» — «То ти прийми це і погодься з Богом! Скажи Господу: «Хай буде так, як хочеш Ти». І побачиш, що з цього вийде». Для мене це виявилося неймовірно складно. Я бачив, як дитина тане на очах. І все таки я пересилив себе, довірив її любові Небесного Батька. Я сказав: «Так, Господи, Ти — сильний і Ти знаєш, як діяти в цій ситуації». Не вдаючись у деталі, скажу, що моя донька жива-здорова до цього часу. І я вдячний Богу за пройдений шлях. Він чекає нашого «так» — там, де воно, здавалося б, неможливе.
Пригадуєте історію Авраама, який 25 років чекав сина. І тоді йому було не 30 років. У той час, коли Він почув Божу обітницю про велике потомство, як пісок на березі моря і зірки на небосхилі, йому було 75 років. Фізіологія каже: «Це неможливо!» Та у віці 100 років Авраам стає батьком. І можливим це стало тому, що одного разу він погодився з Господом.
Потім було ще одне випробування. Й тоді Авраам сказав «так», бо, як каже Писання, Він сподівався, що Бог навіть з мертвих може воскресити його сина. Але Бог зупиняє його в останню мить перед принесенням сина у жертву.
Інколи ми не розуміємо Бога. Інколи нам здається, що Він жорстко чинить із нами. У ситуації горя, трагедії, безвиході ми мало що можемо змінити. Але молитва може змінити багато. І після слів жінки «Так, Господи!» Ісус відказав: «О, жінко, твоя віра велика…» Ми іноді шукаємо правильну «віру», кожен свою вважає правильною. Але Біблія каже, що є один Бог, одна віра й одне хрещення. Слово «так», сказане жінкою, показало її віру настільки сильною, що Син Божий здивувався й промовив: «Я навіть в Ізраїлі не знайшов такої віри». Лише після слова «так», вона почула Христові слова: «Нехай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї години дочка її видужала.
Бог інколи говорить «ні», інколи мовчить і не відповідає на молитви. Це Його суверенна воля. Він бачить справу від початку й до завершення. А тому нам варто говорити «Так, Господи!» навіть тоді, коли надзвичайно боляче й гірко. Пам’ятаймо: випробовування, біль і гіркота — це щаблі нашої віри й кожен з них піднімає нас вище й вище, щоб одного разу почути: «Твоя віра велика, нехай станеться тобі по слову твоєму!»